Наднова зірка або спалах наднової явище, у ході якого зірка різко збільшує свою яскравість на 4—8 порядків (на 10—20 зоряних величин) із наступним порівняно повільним згасанням спалаху.

Яскрава спалах наднової відбувається при еволюції зірок у результаті гравітаційного колапсу – астрономічне тіло інтенсивно стискується під впливом сил тяжіння. Якщо при стисканні внутрішній тиск зірки зупиняє процес, то в цьому випадку щільність її центральної частини підвищується у тисячі разів.

Після вибуху наднових залишаються нейтронні зірки двох типів – пульсари та магнітари. Перші майже в 10 разів важчі за Сонце, другі – у 40 разів. Пульсари обертаються навколо осі з великою швидкістю, через що створюється енергетичне поле, а полюси викидають радіаційні імпульси.

Вибухова хвиля від надновий також може провокувати утворення нових зірок, повідомляючи енергію вибуху газовим скупченням. Вибухи наднових, що спостерігалися і досліджувалися Тихо Браге (1546-1601) та Йоганном Кеплером (1571-1630) у 1604 р. виявилися важливими для розвитку європейської астрономічної науки.