У давньоруському календарі (до утвердження християнства) місяць називався січень, у народних місяцесловах також — завірюха, бокогрей, дека, межень, лютий, криві дороги.

Зазвичай у лютому бувають сильні морози, які відповідно називаються: тимофіївські (4 лютого), стрітенські (15 лютого), воласьівські (24 лютого).

Через суворі морози січень нерідко іменували лютий, лютень, лютою, а за розмаїття завірюх і хуртовин він отримав прізвиська завірюхи, завірюха, мітильник, крутень. «Завірюхи, хуртовини під лютий полетіли», «у лютого два друга – хуртовина та завірюха» – так характеризується перетин у народній приказці.

Лютий-враль – «Бокогреюшко-лютий, він теплом зазвичай брехня», «Лютневий ростепель нічого не вартий». Ще на Русі називали лютий межень — між зимою та восени, свіченням — дні стали світлішими. У російських літописах його називали весільним – від зимових весіль, що відбуваються від дня Богоявлення до Масляної.