Той, хто пішов сімнадцятилітнім юнаком у ченці в Саровську пустель, який отримав у чернецтві ім'я Серафим, він прославився як великий подвижник, який чинив суворі подвиги. Серед них – і трирічна обітниця мовчання, і подвиг стовпництва, і чудове зцілення Серафима Саровського після нападу на нього розбійників.

Був засновником та постійним покровителем Дівіївської жіночої обителі. Помер 2 січня 1833 року у своїй келії в Саровському монастирі під час уклінної молитви.

Щоб залишатися невидимим, він молився на ньому вночі. Для рівняння денних подвигів із нічними батько Серафим мав і в келії камінь, на якому молився вдень. Скільки часу відбувався подвиг, достеменно невідомо, певне, до 1810 р., т.к.

«Радість моя, Христе Воскрес!» – так Серафим Саровський звертався до кожного, хто прийшов. Прощення ворогів і безумовна любов до ближнього — головний дар знаменитого святого, який вшановується у всьому православному світі. «Збери дух мирний, і тисячі навколо тебе врятуються!» – Таке головне повчання залишив преподобний Серафим.